Паралімпійська
збірна України показала неймовірний результат на Іграх-2016 у Ріо. 172
українських спортсмени збірної завоювали 117 медалей і вивели нашу країну на
третє місце у загальному заліку. Тим самим вони дали привід багатьом світовим
ЗМІ жваво обговорювати феномен українських паралімпійців та їхні надзвичайно
потужні досягнення.
Оксана Зубковська
Срібний призер з бігу на 100 м чемпіонату світу серед паралімпійців 2011 року у Туреччині. Триразова чемпіонка світу в стрибках у довжину. Рекордсменка світу в стрибках у довжину серед спортсменів з вадами зору. Триразова паралімпійська чемпіонка.
"У меня своего зрения сохранилось 5%. Честно говоря, никогда над этим не задумывалась, для меня это неважно… После того, как мне глаза прооперировали уже дважды, наверное, мне врачи сказали: "Если продолжишь прыгать, то в один момент просто на тренировке можешь ослепнуть". С тех пор, каждый раз, когда я становилась перед прыжком, понимала, что это может быть последнее, что я вижу в жизни, разбегалась – и прыгала. "
Ілля Яременко
Дебютант паралімпійської збірної. Чемпіон України. Бронзовий призер Паралімпійських ігор на дистанції 50 м вільним стилем.
"Я родился тотально слепым. Когда мне было три или четыре месяца, родители занимались со мной аквааэробикой, чтобы как-то бороться с моей болезнью. Мама говорит, что она меня много-много раз топила, аж до синих пятен трупных. Погружала в воду, чтобы кровь приливала к мозгу и активизировала развитие зрительного нерва. После того, как родители занимались со мной этой жуткой аквааэробикой, я начал жутко боятся воды, неимоверно просто! Даже когда мимо ванной проходил – за бабушку цеплялся, не отпускал ее вообще. Но меня бабушка с дедушкой обратно приучили к воде. Сначала заставляли хотя бы зайти в лужу. Потом меня посадили в тазик с водой. С тазиком была страшная история – я долго не хотел в него садиться, для меня там было слишком глубоко. Потом привык. Потом даже на озеро начал ходить. Заходил в воду сначала по колено, потом – по пояс… Вот так потихонечку научился плавать. "
Антон Дацко
Майстер спорту міжнародного класу. Багаторазовий призер і переможець Чемпіонатів і Кубків Європи та Світу в особистих і командних змаганнях із фехтування на візках. Срібний призер Паралімпійських ігор 2012 року, чемпіон Паралімпійських ігор 2016 року.
"Не знаю, чи прийшов би я на фехтування, якби не травма. Звичайно, чемпіонство на Паралімпійських іграх не компенсує того, що я маю певні обмеження і стикаюся зі складнощами у житті. Якби мене спитали, що я виберу – чемпіонство чи можливість бути здоровим – сто відсотків вибрав би здоров'я. Все таки я сприймаю цей важкий період не як можливість стати чемпіоном, а як науку. Напевно, я щось неправильно зробив і травма мене застерегла від чогось більшого, не дала можливості зробити якісь помилки, які би я міг зробити, якби був на ногах. Серйозна травма заставила мене зайвий раз задуматися. Бачите, з моїх слів виходить, що травма пішла мені на користь. "
"Основна мрія поза спортом пов'язана із нашою країною. Хочу, щоби Україна була успішна, щоби ми також були щасливі, намагаюсь якось показувати гарний приклад всім, з ким спілкуюся, щоби ми продовжували рухатися у якомусь правильному напрямку. Щоби ми дійсно розвивали нашу країну. Подорожуючи по інших країнах, дивлячись, як там гарно, я хочу, щоби люди так само приїжджали до нас і казали: "Вау! Як тут класно!". Звичайно, у деяких країнах зараз комфортніше працювати і жити. Але у мене є мрія, щоби нам тут було жити краще, ніж у Європі."
Дмитро Соловей
Дзюдоїст. Майстер спорту міжнародного класу. Паралімпійський чемпіон 2012 року. Срібний призер Паралімпійських ігор 2016 року.
"У меня врожденная катаракта обоих глаз. Врачи запрещали мне в детстве спортом заниматься, а тем более – на соревнованиях выступать. Слава Богу, мама мне разрешила, она меня на дзюдо отвела. А врачей я потом не спрашивал. Откуда, например, брать людей в паралимпийскую сборную, если всем врачи заниматься запрещать будут? Когда за справками для каких-то соревнований приходил к окулисту – просто заучивал верхнюю строчку, чтобы они меня осмотрами не задалбливали. Конечно, врач понимает, что мне нужно сделать операцию на глазах и нельзя заниматься спортом. И все. А что, если я не хочу операцию, а хочу заниматься спортом? Что мне делать? Надо делать так, как хочется. Тогда все будет получаться, и тогда будешь счастливым."
Дмитро Щебетюк
Чемпіон України із плавання. Резервіст параолімпійської збірної зі стрільби із лука. Співзасновник громадської ініціативи Доступно. Співведучим паралімпійської студії на Першому національному.
"Брати участь у змаганнях набагато важче, ніж їх коментувати. Коментувати – це просто. У великій студії тобі у вухо підказує редактор, якщо ти чого не знаєш. Навіть якщо ти помилився під час ефіру – це окей, головне тримати настрій. Помилка не виллється у щось погане, якщо ти після неї гарно продовжиш і поведеш програму належним чином. У спорті набагато більша відповідальність, ніж у студії. Якщо ти зробив помилку на змаганнях – капєц, все пропало. Якщо ти пливеш 50 метрів брас – можеш проплисти лише один раз. Потім ти зрозумієш, які були помилки, що можна було зробити інакше, але ти більше його не перепливеш і не скажеш: "Бачите! Я ж можу!". Тому для мене студія і коментування – взагалі не порівнювані речі зі спортом."
Оксана Зубковська
Срібний призер з бігу на 100 м чемпіонату світу серед паралімпійців 2011 року у Туреччині. Триразова чемпіонка світу в стрибках у довжину. Рекордсменка світу в стрибках у довжину серед спортсменів з вадами зору. Триразова паралімпійська чемпіонка.
"У меня своего зрения сохранилось 5%. Честно говоря, никогда над этим не задумывалась, для меня это неважно… После того, как мне глаза прооперировали уже дважды, наверное, мне врачи сказали: "Если продолжишь прыгать, то в один момент просто на тренировке можешь ослепнуть". С тех пор, каждый раз, когда я становилась перед прыжком, понимала, что это может быть последнее, что я вижу в жизни, разбегалась – и прыгала. "
Ілля Яременко
Дебютант паралімпійської збірної. Чемпіон України. Бронзовий призер Паралімпійських ігор на дистанції 50 м вільним стилем.
"Я родился тотально слепым. Когда мне было три или четыре месяца, родители занимались со мной аквааэробикой, чтобы как-то бороться с моей болезнью. Мама говорит, что она меня много-много раз топила, аж до синих пятен трупных. Погружала в воду, чтобы кровь приливала к мозгу и активизировала развитие зрительного нерва. После того, как родители занимались со мной этой жуткой аквааэробикой, я начал жутко боятся воды, неимоверно просто! Даже когда мимо ванной проходил – за бабушку цеплялся, не отпускал ее вообще. Но меня бабушка с дедушкой обратно приучили к воде. Сначала заставляли хотя бы зайти в лужу. Потом меня посадили в тазик с водой. С тазиком была страшная история – я долго не хотел в него садиться, для меня там было слишком глубоко. Потом привык. Потом даже на озеро начал ходить. Заходил в воду сначала по колено, потом – по пояс… Вот так потихонечку научился плавать. "
Антон Дацко
Майстер спорту міжнародного класу. Багаторазовий призер і переможець Чемпіонатів і Кубків Європи та Світу в особистих і командних змаганнях із фехтування на візках. Срібний призер Паралімпійських ігор 2012 року, чемпіон Паралімпійських ігор 2016 року.
"Не знаю, чи прийшов би я на фехтування, якби не травма. Звичайно, чемпіонство на Паралімпійських іграх не компенсує того, що я маю певні обмеження і стикаюся зі складнощами у житті. Якби мене спитали, що я виберу – чемпіонство чи можливість бути здоровим – сто відсотків вибрав би здоров'я. Все таки я сприймаю цей важкий період не як можливість стати чемпіоном, а як науку. Напевно, я щось неправильно зробив і травма мене застерегла від чогось більшого, не дала можливості зробити якісь помилки, які би я міг зробити, якби був на ногах. Серйозна травма заставила мене зайвий раз задуматися. Бачите, з моїх слів виходить, що травма пішла мені на користь. "
"Основна мрія поза спортом пов'язана із нашою країною. Хочу, щоби Україна була успішна, щоби ми також були щасливі, намагаюсь якось показувати гарний приклад всім, з ким спілкуюся, щоби ми продовжували рухатися у якомусь правильному напрямку. Щоби ми дійсно розвивали нашу країну. Подорожуючи по інших країнах, дивлячись, як там гарно, я хочу, щоби люди так само приїжджали до нас і казали: "Вау! Як тут класно!". Звичайно, у деяких країнах зараз комфортніше працювати і жити. Але у мене є мрія, щоби нам тут було жити краще, ніж у Європі."
Дмитро Соловей
Дзюдоїст. Майстер спорту міжнародного класу. Паралімпійський чемпіон 2012 року. Срібний призер Паралімпійських ігор 2016 року.
"У меня врожденная катаракта обоих глаз. Врачи запрещали мне в детстве спортом заниматься, а тем более – на соревнованиях выступать. Слава Богу, мама мне разрешила, она меня на дзюдо отвела. А врачей я потом не спрашивал. Откуда, например, брать людей в паралимпийскую сборную, если всем врачи заниматься запрещать будут? Когда за справками для каких-то соревнований приходил к окулисту – просто заучивал верхнюю строчку, чтобы они меня осмотрами не задалбливали. Конечно, врач понимает, что мне нужно сделать операцию на глазах и нельзя заниматься спортом. И все. А что, если я не хочу операцию, а хочу заниматься спортом? Что мне делать? Надо делать так, как хочется. Тогда все будет получаться, и тогда будешь счастливым."
Дмитро Щебетюк
Чемпіон України із плавання. Резервіст параолімпійської збірної зі стрільби із лука. Співзасновник громадської ініціативи Доступно. Співведучим паралімпійської студії на Першому національному.
"Брати участь у змаганнях набагато важче, ніж їх коментувати. Коментувати – це просто. У великій студії тобі у вухо підказує редактор, якщо ти чого не знаєш. Навіть якщо ти помилився під час ефіру – це окей, головне тримати настрій. Помилка не виллється у щось погане, якщо ти після неї гарно продовжиш і поведеш програму належним чином. У спорті набагато більша відповідальність, ніж у студії. Якщо ти зробив помилку на змаганнях – капєц, все пропало. Якщо ти пливеш 50 метрів брас – можеш проплисти лише один раз. Потім ти зрозумієш, які були помилки, що можна було зробити інакше, але ти більше його не перепливеш і не скажеш: "Бачите! Я ж можу!". Тому для мене студія і коментування – взагалі не порівнювані речі зі спортом."
(За проектом Євгенії Мазур, Едуарда Крижанівського та Оксани Тропотяги)
Комментариев нет:
Отправить комментарий